nА наш Лисець найкращий на планеті,
nТут все знайоме рідне і святе,
nУсмішка друзів, мамині портрети,
nІ навіть сонце ніби золоте.
nЛисець – селище міського типу (з 1940р.).Розташоване в Передгір’ї Карпат на р. Бистриця Солотвинська на відстані 12км. південно-західніше обласного центру.
nУперше про існування містечка Мочар, а саме такою була первісна назва смт. Лисець, відомо з письмових джерел 1628 року. Назва утворена від терміну "мочар” , що означає мокру, заболочену низовину.
Знавісніла польська шляхта вогнем і мечем придушувала спалах народного гніву. Майже в усіх міських судах Прикарпаття розглядалися справи "бунтівників" - селян. Так, 10 грудня 1649 року Войцех Домбровський оскаржував селян Драгомирчан, Пацикова, Стебника та міщан Мочар-міста за напад на панський двір у Крихівцях, в якому взяло участь понад 100 народних месників. До повсталих приєдналися й жителі села Лисець, яке після перейменування Мочар-міста на Лисець стало називатися Старим Лисцем.
Згодом містечко Лисець стало власністю родини Потоцьких. У першій половині XVIII ст. воно належало відомому польському магнатові Йосипу Потоцькому, а після його смерті 1751 р. перейшло до сина померлого - познанського воєводи Станіслава, 1760 р. - власністю вдови С. Потоцького Олени з Замойських, відтак з 1761 р. - її синів Вікентія і Францишка. 1771 р. містечко куплено Катериною з Потоцьких Коссаковського.
Після першого поділу Польщі (1772 р.) Лисець опинився під владою Австрії. Унаслідок банкруттва останнього власника містечка Прота Потоцького у 1801 році Лисець перейшов у власність державної казни.
Вірменська колонія
З самого початку свого існування населений пункт розвивався як великий центр випалювання поташу, а суміжним і пов'язаним із його виробництвом було скловаріння.
Ремісничий характер містечка спричинив швидкий ріст населення Лисця. Десь в 40-х рр. ХVІІ ст. тут поселяються вірмени. Вони мали велику вагу в економічному, політичному і культурному розвитку тих українських міст, де проживали. 1782 р. в населеному пункті налічувалося 250 вірмен, а 1808 р. їх стало 300. У 1789 р. в Лисці було 66 вірменських господарств. А все населення містечка в 1800 р. складало 1240 осіб.
Вірменські купці займалися торгівлею худоби. Другим поширеним видом торгівлі була риба. Складовою частиною вірменських поселенців було перевезення товарів.
Найбільш розвинутим видом ремесел було виробництво сап'яну - тонкої шкіри різних кольорів, найчастіше козячої. В 70-х рр. ХVІІ ст. станіславські і лисецькі сап'янники організували спільний цех, який наприкінці ХVІІІ ст. перенісся до Лисця і продовжував існувати до ХІХ ст.
Населення
Жили в населеному пункті вірмени, поляки, євреї й невелике число німців. Але основну частину населення становили автохтонні українці. 1820 року нараховувалось 3000 мешканців.
Воєнне лихоліття 1914-1919 рр. зменшило кількість жителів містечка. У 1927 р. тут проживало тільки 950 жителів.
У 1940 році містечко стало селищем міського типу й було районним центром до початку 60-х років. В 1959 році нараховувалось 1716 мешканців.
Сьогодні в Лисці нараховується 912 дворів. Проживає всього 2964 людей, з них 2200 голосуючого населення. Проте, вигідне його розташування спонукає жителів не тільки селища, але й обласного центру, зводити тут нові будинки. Тому є нові мікрорайони в селищі, і воно має чудову перспективу рости і розвиватися в майбутньому.
За свідченнями польського історика Олександра Чоловського, село мочар належало польському шляхтичу Олександру Конецпольському, за якого воно стало містечком. За тогочасними документами, стверджуючи на основі записів Владислава Лозінського, що в Кракові 20 червня 1591 року король Зигмунт ІІІ віддає Лисець (тепер містечко), Пажиків (тепер Пациків) і Поволче (пізніше Павелче), села в подільських областях Бартоломійові Брутусові і його спадкоємцям...
nУчені вважають, що Лисець походить від особового "Лисек” чи лісу Лисець ("місце, в якому водилося багато лисів”), що розмістився неподалік цього населеного пункту.
nУ народному переказі топонім Лисець виводиться від давньої місцевої назви двох горбів, які знаходяться на території Старого Лисця. У сиву давнину вони , на відміну від оточуючої місцевої території, були безлісні, "лисі”, і їх називали "Лисці” .
Жителі Мочар-міста брали активну участь у визвольній війні українського народу 1648-1654 років. Цей рух на Прикарпатті очолив Семен Височан, під керівництвом якого озброєні загони селян швидко перетворилися в цілком боєздатну армію. Допомогу селянам Прикарпаття надавали й численні козацькі загони, які прийшли сюди з Львівської землі. Селянський рух на Прикарпатті не припинявся й після відступу козацьких військ у кінці 1648 року. Через перевагу в силах польської шляхти частина селянських повстанців з Покуття відійшла на правобережну Україну. С. Височан продовжував боротьбу в складі військ І. Богуна та В. Варениці.
Знавісніла польська шляхта вогнем і мечем придушувала спалах народного гніву. Майже в усіх міських судах Прикарпаття розглядалися справи "бунтівників" - селян. Так, 10 грудня 1649 року Войцех Домбровський оскаржував селян Драгомирчан, Пацикова, Стебника та міщан Мочар-міста за напад на панський двір у Крихівцях, в якому взяло участь понад 100 народних месників. До повсталих приєдналися й жителі села Лисець, яке після перейменування Мочар-міста на Лисець стало називатися Старим Лисцем.
Згодом містечко Лисець стало власністю родини Потоцьких. У першій половині XVIII ст. воно належало відомому польському магнатові Йосипу Потоцькому, а після його смерті 1751 р. перейшло до сина померлого - познанського воєводи Станіслава, 1760 р. - власністю вдови С. Потоцького Олени з Замойських, відтак з 1761 р. - її синів Вікентія і Францишка. 1771 р. містечко куплено Катериною з Потоцьких Коссаковського.
Після першого поділу Польщі (1772 р.) Лисець опинився під владою Австрії. Унаслідок банкруттва останнього власника містечка Прота Потоцького у 1801 році Лисець перейшов у власність державної казни.
Вірменська колонія
З самого початку свого існування населений пункт розвивався як великий центр випалювання поташу, а суміжним і пов'язаним із його виробництвом було скловаріння.
Ремісничий характер містечка спричинив швидкий ріст населення Лисця. Десь в 40-х рр. ХVІІ ст. тут поселяються вірмени. Вони мали велику вагу в економічному, політичному і культурному розвитку тих українських міст, де проживали. 1782 р. в населеному пункті налічувалося 250 вірмен, а 1808 р. їх стало 300. У 1789 р. в Лисці було 66 вірменських господарств. А все населення містечка в 1800 р. складало 1240 осіб.
Вірменські купці займалися торгівлею худоби. Другим поширеним видом торгівлі була риба. Складовою частиною вірменських поселенців було перевезення товарів.
Найбільш розвинутим видом ремесел було виробництво сап'яну - тонкої шкіри різних кольорів, найчастіше козячої. В 70-х рр. ХVІІ ст. станіславські і лисецькі сап'янники організували спільний цех, який наприкінці ХVІІІ ст. перенісся до Лисця і продовжував існувати до ХІХ ст.
Населення
Жили в населеному пункті вірмени, поляки, євреї й невелике число німців. Але основну частину населення становили автохтонні українці. 1820 року нараховувалось 3000 мешканців.
Воєнне лихоліття 1914-1919 рр. зменшило кількість жителів містечка. У 1927 р. тут проживало тільки 950 жителів.
У 1940 році містечко стало селищем міського типу й було районним центром до початку 60-х років. В 1959 році нараховувалось 1716 мешканців.
Сьогодні в Лисці нараховується 912 дворів. Проживає всього 2964 людей, з них 2200 голосуючого населення. Проте, вигідне його розташування спонукає жителів не тільки селища, але й обласного центру, зводити тут нові будинки. Тому є нові мікрорайони в селищі, і воно має чудову перспективу рости і розвиватися в майбутньому.